Шановні представники засобів масової інформації, для зручності і ефективності Вашої роботи в суді, просимо звернути увагу на наступне:
Положення частини 1 та 2 статті 34 Конституції України, гарантують кожному право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.
Даючи офіційне тлумачення положенням частини 2 статті 34 Конституції України, Конституційний Суд України у своєму рішенні від 20 січня 2012 року (справа №2-рп/2012) зазначив, що збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди державою, органами місцевого самоврядування, юридичними або фізичними особами є втручанням в її особисте та сімейне життя. Таке втручання допускається винятково у випадках, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
Пункт 1 статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод теж закріплює право кожного на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів.
Даючи офіційне тлумачення вказаним положенням, Європейський Суд з прав людини у пункті 54 свого рішення від 16 листопада 2000 року (заява №56767/00 – справа «Селістьо проти Фінляндії») наголосив, що стаття 10 Конвенції не гарантує абсолютно необмеженої свободи вираження поглядів навіть стосовно висвітлення пресою питань, що викликають законне занепокоєння в суспільстві; здійснення цієї свободи породжує «обов’язки і відповідальність», які стосуються також і преси; гарантії надавані журналістам статтею 10 щодо висвітлення питань, які викликають загальний інтерес, супроводжуються застереженням, що журналісти діятимуть добросовісно і передаватимуть точну та достовірну інформацію згідно з вимогами журналістської етики ("Фрессоз і Руар проти Франції" [GC], N 29183/95, п. 54, ECHR 1999-I).
В Україні, вимоги журналістської етики унормовані в Етичному кодексі журналіста, що був затверджений рішенням від 14 квітня 2002 року, десятого Всеукраїнського з’їзду журналістів.
З огляду на зміст статей 2,3,9,10 та 12 цього кодексу, такими вимогами являються у тому числі і наступні:
- журналіст, висвітлюючи ті чи інші події, не повинен ставати на будь-чию сторону і зобов’язаний поширювати точні та достовірні матеріали, що відображають реальність, а не власні або чужі уявлення про неї;
- журналіст прагне відобразити всі аспекти тієї чи іншої події, спору чи конфлікту подаючи точку зору усіх учасників таких подій або інформуючи суспільство про відмову учасників надавати свої коментарі;
- журналіст зобов’язаний поважати презумпцію не винуватості та уникати висловлення своїх суджень при висвітленні інформації про вчинення правопорушення;
- висвітлюючи інформацію про звинувачення осіб у вчиненні правопорушень журналіст має неупереджено, повно та рівноцінно подавати позицію обвинувачення та захисту всіх причетних до справи осіб;
- у своїй професійній діяльності журналіст має бути незалежним від бізнесу та рекламодавців. Журналіст вільний і відповідальний перед своїми читачами і публікою, а не перед приватними інтересами власників засобу масової інформації;
- журналіст зобов’язаний утримуватися від позитивного оцінювання насильницьких та злочинних дій, демонстрації чи опису надмірної жорстокості та насилля, має протидіяти екстремізму та обмеженню громадянських прав за будь-якими ознаками. Розповсюдження інформації у спосіб, що може викликати паніку, масові хвилювання і заворушення, порушення функціонування фінансових та інших організацій є неетичним.
Також, просимо звернути Вашу увагу і на те, що в силу положень пункту 2 частини 5 статті 55 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суддя зобов’язаний дотримуватись правил суддівської етики.
Ці правила унормовані в Кодексі суддівської етики, що був затверджений рішенням від 22 лютого 2013 року, одинадцятого чергового з’їзду суддів України. А стаття 12 цього кодексу встановлює, що суддя не може робити публічних заяв, коментувати в засобах масової інформації справи, які перебувають у провадженні суду та піддавати сумніву судові рішення, що набрали законної сили.
У Висновку № 7 Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету міністрів Ради Європи з питання «Правосуддя та суспільство», теж зазначається, що судді висловлюються насамперед через свої рішення та не повинні роз’яснювати їх у пресі або робити публічні заяви у пресі щодо справ у їхньому провадженні.
Інформуємо Вас, що такі обмеження у поведінці судді спрямовані, насамперед, на забезпечення об’єктивності судді під час розгляду справи, як складової права кожної людини на справедливий суд, а тому відмова судді дати коментар журналісту щодо справи, яка перебуває у провадженні суду не може і не повинна тлумачитись як намагання судді уникнути спілкування із журналістом, чи обмежити його право на збір інформації, а також як обставина, що свідчить про бажання судді порушити принцип публічності і відкритості в діяльності суду або здійснити правосуддя у таємний спосіб, без публічного контролю.
Натомість, з огляду на положення коментаря до Кодексу суддівської етики, затвердженого рішенням Ради суддів України від 04 лютого 2016 року №1, наведені обмеження не поширюються на можливість судді – спікера надати пояснення щодо руху провадження у справі та дати коментар щодо окремих процедур та діяльності суду в цілому.
З повагою ставлячись до права журналіста на збір інформації, повідомляємо Вас про те, що суддею – спікером Рубіжанського міського суду Луганської області обраний суддя Рубіжанського міського суду Луганської області Коваленко Денис Сергійович (тел.+38 066 421-95-18, 10 кабінет, другий поверх, ліве крило).
_03_03.png)
